Записуючи в 1970-х роках минулого століття народні пісні від своєї матері Ганни Iльницької (село Iльник Турківського району на Львівщині), я побачив, що багато сюжетів зустрічав у збірнику «Народні пісні в записах Івана Франка», який у 1966 р. випустило видавництво «Каменяр». Причому варіанти «репертуару» обох записів часто доповнюють один одного: фрагмент пісні материного запису у збірнику І. Франка може бути розгорнутий у цілий сюжет і навпаки – обірваний або зчеплений з іншим у Франковому записі – у варіанті моєї матері доведений до кінця в цілісному вигляді.

Питання про спорідненість «репертуару» можна пояснити близькістю місць побутування пісень і відносним співпаданням хронологічних рамок їх поширення: мати, за її словами, більшість пісень навчилася ще підлітком від бабусі сусідки, що більш-менш співпадає з часом Франкових записів.

Але мене особливо зацікавило інше: що викликає зміну сюжетів та який характер і напрям цих змін. Бо ж про це явище писав ще О. Потебня у праці «Объ-яснение малорусских и сродных песен. II. Колядки и щедровки» (Варшава, 1887). На матеріалі обрядового циклу різних слов’янських народів він простежив появу символу внаслідок трансформації обряду (часто кривавого) в поетичну умовність, у нові часи відбувався процес поступової втрати символу, його «декодування».

Цю тенденцію можна спостерегти при порівнянні одного сюжету в записах I. Франка і моєї матері. Спершу наведу варіант I. Франка:

Журю я ся, журю, як вечір, так рано,
На моїм серденьку веселості мало.
Веселосте моя, де ти сі поділа?
На подобнім полі набіло зацвіла.