Євген ЛУНЬО
кандидат філологічних наук,
науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства Національної академії наук України
Сатира на міжвоєнну Польщу у стрілецьких піснях
Резюме:
Стрілецькі пісні у досконалій поетичній формі подають розлогу сатиричну картину агресивної політики міжвоєнної Польщі стосовно України. Народнопоетична політична сатира українців на польських поневолювачів першої половини ХХ ст., з одного боку, опирається на розвинені здобутки попередніх віків, а з іншого – виробила нові оригінальні засоби й прийоми сатиричної поетики, що оптимально відповідали адекватному відображенню тогочасної дійсності. Завдяки своїй фольклорній природі вона відзначається надзвичайно активним і тривалим побутуванням у широкому народному середовищі, що зумовило вироблення у масовій уснопоетичній свідомості стійких сатиричних стереотипів про іноземних загарбників.
Ключові слова: фольклорна сатира, політичний фольклор, стрілецькі пісні, поетика сатири.
Анонс:
Упродовж попередніх віків відносини між українцями й поляками, на жаль, не завжди були добросусідськими. Починаючи з 1340 р., коли король Польщі Казимир Великий захопив Галичину, аж до середини ХХ ст. тривала з більшою чи меншою інтенсивністю військова, політична, економічна, культурна, релігійна експансія сусідньої Польщі в Україну. Протягом цього часу українці не мирилися з утратою власної державності й зі своїм підневільним становищем, а усіма доступними їм засобами чинили опір поневолювачам.
У цьому протистоянні поряд із збройною велася й інтенсивна ідеологічна боротьба. Для формального виправдання своєї агресивної політики постійно поширювалися різноманітні теорії на заперечення чи бодай дискредитацію українців. Йшлося про те, що взагалі не існує окремого українського народу, а лише субетнічна група русинів, що, як і мазури, кашуби, ґуралі, є складовою польського етносу, і закінчаючи твердженнями про нездатність українців до державного і політичного життя, про їхню моральну несформованість, інтелектуальну неспроможність, культурну нерозвиненість тощо. А, отже, Польська держава начебто для користі самих українців змушена брати їх під свою «опіку і захист».
