Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ
член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка
Досвіток із півнями і тривогою, або міжчасся як прогалина у тексті буття
Резюме:
У статті проаналізовано ситуацію «міжчасся» як екзистенційної категорії, у якій конкретний історичний момент здобуває метафізичний вимір. Приводом до її написання став один із віршів І. Муратова про таємничу небезпеку «надрання». Дослідник розглядає його як «знак» конкретної історичної ситуації, що виводить на екзистенційний та онтологічний виміри розуміння стану невизначеності. Він може охоплювати не лише часові рамки, а й параметри топосу та етосу, то набуваючи вигляду одіссеївських мандрів («Еней і життя інших» Ю. Косача), то психологічного роздвоєння. На думку автора, його виникнення пов’язане з розривами і появою тріщин між історичним та онтологічним. Здатність подолати подібну втрату перспективи і відновити єдність має культура.
Ключові слова: тривога, надія, історіософія, міф, невизначеність, топос, часовий вимір, асоціації.
Анонс:
Імпульсом до цих роздумів послужив вірш І. Муратова «В нас удосвіта…» Власне, не так сам вірш, як його інтерпретація в А. Ткаченка. Процитувавши рядки
В нас удосвіта, у серпні
Півні піють о четвертій.
Ще не видно й вже не темно,
Десь – дрімотно, десь – недремно,
Й знати хочеться мені:
Сонце визирне чи ні?
критик пише: «Коли виходити тільки з номінативних значень вжитої тут лексики, то можна зробити висновок, що йдеться про таку собі сільську ідилію з півнями та напівжартівливим ваганням з приводу сходу сонця. Але коли зважити на час написання твору (1971), як і на те, що від 60-х по 1973-й (рік смерті І. Муратова) в Україні, хвиля за хвилею, перекочувалися чимраз репресивніші заходи щодо інакодумців, молодих, задерикуватих, гордих, волелюбних (а поет – фронтовик, лауреат Сталінської премії 1952 р.). І. Муратов був, як і чимало інших, на боці молодих, прояснював їх світобачення перед тими, кому «недремно…».
Тут маємо, за словами А. Ткаченка, перехід «тексту – в контекст», а коли говорити мовою тогочасної критики, – у підтекст, розрахунок на сприйняття недомовленості, натяку. Цей підтекст вловлювали як читачі, на сприйняття яких поет розраховував, так і «недремні» – недарма у книзі «Вибраного» І. Муратова (Київ, 1980) цього вірша шукати марно.
