Від початку зародження фольклористики як науки в епоху романтизму найбільшого значення набуло збирання і видання національних скарбів української усної народної словесності як засобу утвердження і захисту національної ідентичності та гідності українського народу. Такими авторитетними збирачами в українській фольклористиці є З. Доленга-Ходаковський, М. Максимович, В. Гнатюк, І. Франко та ін. Були і менш відомі дослідники, які зробили чималий внесок у розвиток української науки про фольклор. Серед них можна виділили постать Дмитра Семеновича Єндика. Хоч він був звичайним сільським учителем, але його творчий доробок вражає своїм багатством і різноманітністю.

Д. Єндик народився 1868 р. у місті Комарно (нинішньому Городоцькому р-ну Львівської області). Тут закінчив українську, а потім польську школи. Згодом здобув вищу освіту, але де саме – на жаль, невідомо.

Він і його брат Михайло короткий час учителювали в українських школах колишнього Рудківського повіту, до якого належало містечко Комарно. З 1888 р. окружною шкільною радою в Рудках почав керувати шкільний інспектор, римо-католицький священник Дуткевич – польський шовініст, який створив несприятливі умови для українських народних учителів. Багато з них мусили шукати роботу в інших повітах. Це трапилося і з братами Єндиками, які виїхали вчителювати на Коломийщину (тепер Івано-Франківська область).

У 1892 р. Д. Єндик навчав дітей у селі Зозулинцях на Коломийщині. З 1897 р. учителював у селі Тюдів (Косівщина), а вже 1902 р. працював учителем у Гриневі. У 1902–1925 рр. – учитель, а потім директор школи у селі Зозулинцях (Коломийщина). У 1932 р. повернувся в місто Комарно, де короткий час також учителював. Помер Д. Єндик у 1952 р. і похований у Комарно.