У 1901 році в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» появилася публікація І. Франка «Вірша про Каньовського», власне коротка публікація з текстом згаданого віршованого оповідання¹. Текст твору, який записала Ольга Франко у Радзивилові від робітника-залізничника Сморжа, за звідомленням письменника, розповсюджений там і між іншими робітниками, був, очевидно, складений десь на Волині. Попри все це І. Франко зауважує: «На жаль, текст Сморжа не зовсім повний; дещо він забув і переповідав радше зміст, ніж властивий текст, затрачаючи віршову форму»². Закономірна потреба повнішої ідентифікації фольклорного твору спонукала І. Франка долучити до своєї інформації прохання до читачів: «Дуже пожадано було б роздобути по змозі повний текст сеї вірші, а також звістки про те, де і коли вона була зложена»³.

Та зробимо коротенький відступ у жанрову царину віршованих оповідей. Римована або віршована проза загалом давно відома в історії української літератури. Складені здебільшого в гумористично-сатиричному плані, ці твори з їх мистецько-силовою проекцією були направлені часто проти виявів соціально-побутових негараздів. Римовані оповіді-хроніки нерідко торкалися фактів і подій, що мали місце в недалекому минулому. Збереглися рідкісні зразки віршованих оповідань «Пекельний Марко», «Отець Негребецький», «Вірша про Кирика». Останній твір казкового характеру має кілька колоритних варіантів і версій, зафіксованих у різні роки на теренах Поділля і Волині...