Знаю дисертаційний варіант цієї праці. Вже тоді, як офіційний опонент у процедурі здобування її автором наукового ступеня кандидата філологічних наук, я констатував важливість і дослідницьку продуктивність виконаної роботи. Бо ж не може бути сумніву, що таке феноменальне й неперехідне явище української фольклористики (і не тільки української), як монументальний корпус «Галицько-руські народні приповідки» І. Франка, заслуговує спеціального ґрунтовного вивчення. Йдеться передусім про належне розкриття, освітлення того величезного накладу інтелектуальної та фізичної праці, яку вклав І. Франко в це своє широкомасштабне і багатолітнє діло, його наукового змісту, теоретико-методологічних засад, ідей, ступеня реалізації авторського задуму, широкого фольклористичного контексту праці. Три об’ємні томи (у шести книгах) «Галицько-руських народних приповідок» І. Франка ставлять перед дослідником і низку інших питань, які потребують заглиблення, з’ясування. Рецензована монографія переконує, що, поклавши в її основу дисертаційні напрацювання, С. Пилипчук значною мірою поглибив зміст дослідження, удосконалив його текст. При цьому раціонально використав і дискусії з дисертаційного захисту. З цього погляду заслуговує наслідування доречна послідовність «дисертація – книжка», а не навпаки. Добре започатковує наратив книжки мудре й образне вступне слово нашого незабутнього вченого І. Денисюка – наукового наставника автора.