На початкових етапах становлення наукової фольклористики одним із найбільш запотребуваних і продуктивних прийомів стало порівняльне вивчення явища. Уже міфологи як представники першої академічної фольклористичної школи, що з різною інтенсивністю розвивалася у декількох напрямах, працювали головно над ідеєю порівняльно-міфологічного студіювання уснословесних творів (Я. Грімм). Оцінюючи цей етап функціонування міфологічної школи, Л. Білецький зазначив, що достосування порівняльних студій до вивчення мов дало змогу міфологам «заглянути в найвіддаленіші кутки старовини та людського життя взагалі і для історії якогось народу видобути звідти ті культурні вартості, в яких якась народність, нація проявляється якнайяскравіше, якнайсамостійніше і в формах якнайтиповіших» [1: 75–76].

На основі порівняння будували свої праці також адепти міграційної школи. Послідовники теорії Т. Бенфея, щоправда, скеровували евристичний потенціал компаративного аналізу передусім на з’ясування генетичної спорідненості явищ та шляхів їхньої міжнародної мандрівки. Успішна апробація порівняльних досліджень у контексті методологічних побудов різних фольклористичних шкіл, особливо після окреслення їхньої перспективності в межах «теорії наслідування», дала можливість позбутися статусу інтеграційного елемента тої чи тої доктрини і вийти на рівень самостійного «поступування». Власне кажучи, міграційна школа, розширивши горизонт наукових зацікавлень, «вибилася» за поля Бенфеєвих теоретичних побудов і поступово перетекла у нове русло школи порівняльно-історичної (компаративістичної). Відтак, саме у другій половині ХІХ ст. порівняльно-історична школа остаточно утверджується як самодостатня парость у поліфонії методологічних пошуків європейського уснословеснознавства.