Історія заснування кафедри безпосередньо пов’язана з загальною історією української науки, Львівського університету та україністики в ньому за часів окупації Галичини Австро-Угорщиною (до 1918 р.), Польщею (до 1939 р.) та Радянським Союзом (1939–1941, 1944–1991 рр.). Особливість функціонування фольклористики в університеті в ті часи була зумовлена й тим, що фольклор – найуніверсальніша національна духовна скарбниця, – як і мова, національна література та історія, заважав окупаційним режимам здійснювати політику денаціоналізації й асиміляції українців. Від тих обставин значною мірою залежала доля української науки про народну словесність – фольклористики, яка до початку XX ст. розвивалася в одному комплексі таких народознавчих наук, як історія, етнографія та етнологія. Від часу заснування університету аж до кінця XIX ст. навчальні предмети українського народознавства через дискримінацію українців здобували собі місце в структурі університету тільки епізодично, ситуативно, як у т. зв. «Студіум Рутенум» 1787 р., на кафедрі руської словесності 1849–1864 рр., яку очолювали професор Яків Головацький, а пізніше Омелян Огоновський. Нова хвиля національного руху українців наприкінці XIX ст. допомогла здобути перші українознавчі кафедри в університеті – української історії (1894 р.) та української літератури (1900 р.). До того ж у XIX ст. у вищих школах європейських країн, навіть вільних від національного гніту, фольклористика ще не мала статусу окремої навчальної дисципліни. Тому перші публікації українського фольклору та наукові розвідки про нього в Галичині у першій половині XIX ст. науковці університету, його вихованці (абсольвенти) – Й. Мавс, К. Ґюнтер, Б. Гакет, І. Могильницький, М. Верещинський, Д. 3убрицький, В. 3алеський, Я. Гануш та ін., здійснювали поза стінами університету та пубілкували у різних виданнях німецькою, польською й іншими мовами.