Оксана ОЛІЙНИК
Часопросторова проблематика у літературознавчих і фольклористичних дослідженнях
Резюме:
Хронотоп (часопростір), маючи філософсько-природниче походження (філософські наукові студії про час і простір беруть свій початок ще з часів античності), лише у ХХ ст. став об’єктом серйозного зацікавлення літературознавців, фольклористів, мовознавців, мистецтвознавців і культурологів. Власне, у цій статті основну увагу зосереджено на проблемі часопростору та його взаємозв’язку з жанром словесного твору. Часопросторовий аспект дослідження поетики літературних і фольклорних творів – один із провідних напрямів сучасної філологічної науки. Його поява й утвердження значною мірою зумовлені впливом суспільно-природничих наук, які розглядали поняття часу і простору як універсальну категорію у визначенні сутнісних ознак картини світу. Саме цей аспект дослідження наукової проблеми в її теоретико-методологічному плані дає змогу розглянути художній світ і конкретного художнього (фольклорного) твору, і низки жанрів.
Ключові слова: хронотоп, художній час, художній простір, фольклор, література, жанр.
Анонс:
Проблема часопростору в сучасній філологічній науці, зокрема в літературознавстві та фольклористиці, постає як одна з центральних. Саме вона дає можливість проаналізувати усі найголовніші структурні елементи літературного чи фольклорного твору як цілісну художню систему крізь призму соціальних, історичних, психологічних, культурних чинників у світоглядному ракурсі.
Особливої уваги заслуговує філософське осмислення категорії часу і простору, що належать до основних форм існування рухомої матерії. У філософському контексті категорія часопростору не мислиться поза буттям, бо саме час і простір визначають параметри існування світу, впливають на людство від перших днів його існування, яке намагається «підкорити», «заповнити» простір і «оволодіти» часом.
На відміну від численних філософських наукових студій про час і простір, що беруть свій початок ще з часів античності, системні дослідження часопростору в літературознавстві, мовознавстві, мистецтвознавстві, культурології розпочалися лише у ХХ ст. [17: 8]. На думку Н. Тодчук, розширення наукових розвідок і, зрозуміло, поява нових праць, присвячених вивченню і функціонуванню художнього часу і простору в літературі, датується 1950–1960 рр., коли у роботі польського теоретика літератури С. Скварчинської «Вступ до науки про літературу» вперше з’явилися розділи, у яких йшлося про час і простір у літературі [17: 8].
