Моє перше знайомство з В. Крачком відбулося майже десять років тому в Бресті – тихому й затишному, але водночас чималому – більш як трьохсоттисячному – місті Південно-Західної Білорусі. Воно розташоване біля самого кордону з Республікою Польща в дуже мальовничому місці, де в Західний Буг впадає її права притока – річка Муховець. Це літописне містечко колись слугувало військовим форпостом Галицько-Волинського князівства для його оборони від набігів ятвягів та інших небезпечних племен із півночі. У радянські часи Бресту, який увійшов до складу Республіки Білорусь, було надано статус міста-героя за відважну відсіч, яку вчинив під час Другої світової війни 22 червня 1941 р. військовий гарнізон Брестської фортеці німецьким військам, що напали на Радянський Союз. У післявоєнний період на території Брестської фортеці, на якій ще у давні часи були розміщені князівський замок, дитинець і порівняно недалеко – Братська церква, де 1696 р. була прийнята Брестська унія, для ідеологічної пропаганди за рішенням радянського керівництва було збудовано величний Меморіальний комплекс, який мав би символізувати силу, незламність радянської армії та соціалістичного суспільства.