Коли на зорі нашої незалежності вийшла у світ антологія стрілецької поезії «Стрілецька Голгофа», вона зактуалізувала не лише поезію українських січових стрільців, але й стрілецьку пісню, що народжувалась із внутрішньої потреби збереження національної ідентичності й розпросторення її в державницьких формах. В антології були вміщені поезії, що у час українського визвольного змагу 1914–1918 рр. функціонували у пісенній формі. Прозвучали імена творців славних стрілецьких пісень – Романа Купчинського, Степана Чарнецького, Віри Лебедової, Левка Лепкого, Дмитра Макогона, Юліана Назарка та ін. Згодом появилася низка стрілецьких пісенників. Таким чином повертався із забуття пласт національної культури, навмисне замовчуваний у час радянського тоталітаризму.

Монографія львівської дослідниці Оксани Кузьменко, кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України представляє стрілецьку пісенність літературного та фольклорного походження як об’єкт наукового дискурсу української фольклористики. Стрілецьку пісню потрактовано як феномен, що постав на грані авторської та колективної творчості, зумовлений комплексом різних чинників (суспільних, національних, географічних, культурних, поетикальних). Попри багатогранність естетичної природи стрілецької пісенної поезії авторка переконливо доводить, що саме фольклористика здатна «виявити і прокоментувати те, що входить у поняття винятковості стрілецьких пісень», а також з’ясувати всі «важливі аспекти їхньої самобутності».