Ґрунтовні монографічні дослідження на історико-етнологічну тематику вже традиційно є рідкісними гостями на полицях українських книгарень. Тому вихід у світ книги Михайла Глушка «Генезис тваринного запрягу в Україні (Культурно-історична проблема)» (Львів, 2003) викликав жваве зацікавлення не лише у вузькому колі фахівців-етнологів, але й серед представників інших наукових дисциплін – істориків, археологів, фольклористів, лінгвістів. Такий інтерес пояснюється, з одного боку, багатоаспектністю теми, широким колом проблем, які порушує автор, незвичними для етнологів хронологічними рамками (IV тис. до н. е. – ХХ ст.), а з іншого – майстерним використанням різноманітних джерел: історичних (писемних), лінгвістичних, археологічних, фольклорних, статистичних і, звичайно ж, етнографічних. Останні заслуговують окремого слова, адже автор особисто обстежив під час польових етнографічних експедицій приблизно 700 (!) населених пунктів як в Україні (на Поліссі, Волині, Середньому Подніпров’ї, Поділлі, Покутті, Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині, Підгір’ї, Закарпатті, Буковині), так і поза її межами (у Словаччині, Білорусі). Відзначимо, що серед них особливо високу наукову та історико-культурну цінність мають польові етнографічні матеріали, які зібрав М. Глушко у 1994–1997 рр. у радіоактивно забруднених селах Середнього Полісся (Київської, Житомирської та Рівненської областей), оскільки сьогодні багатьох із них вже не існує. Саме тому зафіксована в них інформація є унікальною.