Гру та ігрове начало активно вивчали і вивчають українські та зарубіжні етнографи, культурологи, театрознавці, фольклористи у різних аспектах. Насамперед, – у сфері дитячого фольклору (В. Бойко, Г. Довженок, С. Кулинич, Я. Левчук), народної драми (О. Веселовський, О. Курочкін, І. Волошин, Й. Федас), сміхової культури (М. Бахтін, Л. Софронова, С. Квіт), унормування і ритуалізації життя (Й. Гейзінга, Е. Дюркгайм, Б. Малиновський, Л. Івлєва, В. Топоров), фантазії або уяви (В. Соколова, Т. Живков), ігрових елементів у складі жанрів фольклору (Л. Виноградова, А. Розов, А. Гурський) тощо.

Але одне з чи не найпочесніших місць у сучасній фольклористиці та етнографії займають дослідження ігрових елементів у контексті обряду – весільного (Ф. Колесса, Н. Сумцов, І. Волошин) чи календарного (Л. Виноградова, В. Соколова, В. Костик, А. Лозко, О. Чебанюк). Адже сьогодні не виникає сумніву в тому, що ритуал або обряд містить у собі ігрове начало, оскільки гра є структуротворчим елементом обряду й узагалі пракорінням жанрів і культури в цілому. Іншими словами, генезу гри вивчають у контексті давнього ритуалу. А одним із найбільш показових у цьому напрямку є календарний обряд як один із найдавніших за походженнням, у чому переконує споконвічне існування ритуалів, що передбачали залежність первісної людини від природи. Протягом календарного року відбувалися зміни в природі, які породжували зміни в житті людини. Передбачаючи необхідність цих змін, з’являлася потреба здійснювати ритуали, і відбувалися вони здебільшого не без участі слова.