Інна ГАЖЕВА
кандидат філологічних наук, доцент кафедри російської філології
Львівського національного університету імені Івана Франка
«Північна симфонія» Андрія Бєлого як неоміфологічний текст
Резюме:
У статті на матеріалі «Північної симфонії» Андрія Бєлого розглянуто такі принципи неомiфологiчної прози, як зниження ролі сюжету, складна полігенетичність образів і мотивів. Особливу увагу приділено експлікації парадигматичних рядів лейтмотивів, за рахунок яких компенсується послаблення сюжетно-фабульної зв’язності та досягається ефект художньої цілісності тексту. У поєднанні з цими прийомами використано також суцільну тропеїзацію тексту. Причому джерелом тропів найчастіше постає стихія води, яка є атрибутом жіночного й установлює кореляцію між семантикою сюжету симфонії та її образністю. Очевидно, що саме використання всіх цих прийомів надає «Північній симфонії» статус чи не першого дійсно художнього взірця неоміфологічної прози в російській літературі.
Ключові слова: орнаментальний, неоміфологічний, проза, сюжет, мотив, лейтмотив, дієслівна метафора.
Анонс:
Неоміфологічна – або за іншою термінологією, орнаментальна – проза почала формуватися у російській літературі на зламі ХІХ–ХХ ст. Біля її витоків стоять символісти Ф. Сологуб і А. Бєлий. Одним із перших зразків орнаментальної прози в російській літературі були «Симфонії» А. Бєлого.
Симфонії – це авторський експериментальний жанр, який виник унаслідок реалізації у прозі програмної для символістів ідеї синтезу та спроби побудови словесного твору за законами твору музичного. Орієнтація на принципи музичної симфонії зумовила послаблення сюжету, сюжетно-фабульної зв’язності. Послаблення сюжету є характерною ознакою модерністської прози загалом. Проте Андрій Бєлий до її створення приходить інтуїтивно, намагаючись наблизити свої ранні твори до музики.
Сюжетність, засновану на подіях, вважають конститутивною ознакою реалістичної прози. При цьому подія, що створює сюжет, у реалістичному творі має властивості непередбачуваності, релевантності (значущості), безповоротності й неповторності. Протиставляючи сюжетним текстам безсюжетні, або (нео)міфологічні, орнаментальні, Ю. Лотман визначає останні як такі, що розповідають не про новини у світі, а про циклічні повтори замкненого космосу, які утверджують порядок і непорушність його меж [4: 86–90]. Цій циклічності міфологічної картини світу відповідає принцип лейтмотивності орнаментальної прози, який компенсує послаблення сюжетно-фабульної зв’язаності та забезпечує організаційну цілісність тексту.