Під час постчорнобильских історико-етнографічних експедицій, які були організовані та проведені на теренах Середнього Полісся, численні науковці збирали зразки усної народної творчості: одні з них цілеспрямовано, інші – спонтанно і при нагоді. Після опрацювання виявлених і зафіксованих етнографічних та фольклорних матеріалів з’ясувалося, що серед дитячого фольклору найчастіше наявні колядки і щедрівки.

Народні твори цього жанру привернули нашу увагу з двох причин. По-перше, серед майже трьох сотень колядок і щедрівок, які опубліковані в академічному збірнику «Дитячі пісні та речитативи», що упорядкували відомі знавці української пісенної творчості Галина Довженок та Катерина Луганська, записи із Середнього Полісся становлять не більше двох відсотків, причому значна їх частина походить із південних поліських районів Київщини. Особливо мало цих творів представлено у зазначеному виданні з території сучасної Житомирської області, а Рівненщину репрезентують поодинокі записи переважно з Дубровицького району.

По-друге, аналіз характерних для дитячих колядок та щедрівок образів дозволив нам запропонувати нову концепцію походження «полазника» як звичаю зимової календарно-побутової обрядовості3. Для реконструкції його архаїчної суті особливо важливе наукове значення мають такі два-три рядки з цих творів:

...Возьму вола за рога
Та виведу на моріг,
Та виломлю правий ріг.