Розуміння знаковості національної культури у різноманітті її проявів – актуальна проблема сучасної гуманітарної науки загалом та філології зокрема. Усна народна словесність – ґрунт для проростання світоглядних концептів народу (вірувань, стереотипів), а для багатьох етнолінґвістів, фольклористів, етнологів – джерело пізнання специфіки етнокультури. Дослідження мовної картини світу на основі джерел усної словесності упродовж кількох останніх десятиліть успішно реалізовують в етнолінґвістичних славістичних осередках Польщі, Росії, Сербії, Болгарії. Внеском у світову етнолінґвістику слугують також наукові доробки українських учених, зокрема Н. Хобзей, В. Жайворонка. У цьому контексті заслуговує на особливу увагу результат наукового дослідження Вікторії Гойсак – публікація кандидатської дисертації, яку вона захистила в Ягеллонському університеті в 2009 р. Видання побачило світ завдяки Лемківській освітній фундації ім. Івана Криницького. Методологічним, термінологічним інструментарієм обраного дослідження стали обґрунтовані та апробовані у десятках монографій, статей напрацювання представників етнолінґвістичних шкіл, що діють у Польщі під керівництвом Єжи Бартмінського (м. Люблін) та в Російській Федерації (м. Москва), представники якої – Н. Толстой, Л. Виноградова та інші. На основі згаданих методів авторка формує власний погляд на предмет свого вивчення – не використовує поняття «стереотипу» зі значенням цілісного ментального образу, що містить низку характерних «категоріальних» рис, на основі яких і можна збагнути обраний для вивчення мовний образ світу (таке трактування стереотипу притаманне для люблінської етнолінґвістичної школи).