У статті байку розглянуто як жанр словесності, що походить зі спільної міжнародної скарбниці та народної творчості. З’ясовано його загальні особливості й більш детально охарактеризовано езопівську байку. Байка зазвичай зображає якусь ситуацію зі світу тварин, яку не вигадують довільно, а розказують відповідно до того, що відбувалося серед людей. Спираючись на праці І. Франка, В. Гнатюка, В. Крекотня, дослідниця в основній частині статті проаналізувала байки Езопа в перекладі Я. Головацького, а в додатках подала сорок два його україномовні перекладні тексти. Переклади, які здійснив діяч «Руської трійці», зазначає авторка, мають прозову форму, у них відсутні широкі діалоги, а мораль подано наприкінці твору.

Ключові слова: байка, словесність, переклад, мораль, проза, текст, жанр.

Анонс:

Байка – популярний жанр світової словесності, що відомий ще з античних часів. Сюжети байок чи не всіх народів світу, у тому числі й українського, значною мірою походять зі спільної міжнародної скарбниці та народної творчості. Вагоме місце байка посідає в системі жанрів українського фольклору (в Західній Україні під терміном «байка» розуміли і народну казку про тварин [10: 23–24]) та літератури. Її культивували давньоукраїнські письменники (Г. Сковорода) та митці нового часу, зокрема П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський, Л. Глібов, С. Руданський, П. Куліш, М. Старицький, Б. Грінченко та інші. Поетичні особливості та художній зміст народнопоетичних байок досліджували О. Потебня, М. Драгоманов, І. Франко, В. Гнатюк, О. Роздольський, Ф. Колесса та інші вчені, а специфіку літературної байки – І. Франко, В. Крекотень, Б. Деркач.

Авторитетний дослідник жанру байки у світовій літературній традиції М. Гаспаров зазначав, що байка користувалася великою популярністю на Близькому Сході, а її тексти можна відшукати ще на шумерських і вавилонських клинописних табличках, у Біблії, творах індійської словесності, але як самостійний жанр байка постала лише в Греції [2: 243].

Архів журналів "Міфологія і Фольклор"