У статті розглянуто особливості інтерпретації пасійного сюжету в українській апокрифіці (апокрифах та апокрифічних творах усної народної словесності (у легендах, колядках, духовних піснях)). Мотив плачу та страждання Божої Матері у згаданих творах реалізується, перш за все, в описах внутрішнього стану Богородиці, її сприйняття дійсності, e діалогах із розіп’ятим Сином. Український богородичний пасійний сюжет розглянуто у контексті взаємодії східної (грецької) та західної (латинсько-польської) традиції. На думку дослідниці, зображення страждальної Божої Матері, її невимовного горя – один з найпоширеніших сюжетів у світовому та українському словесному й образотворчому мистецтві, основою для якого стала апокрифіка.

Ключові слова: народне християнство, Божа Матір, пасійний сюжет, плачі, апокриф, апокрифічні твори усної словесності.

Анонс:

Матір Ісуса Христа, Богородиця, Пресвята, Пречиста Діва Марія, Заступниця, Опікунка усіх людей, Цариця Неба і Землі посідає особливе місце в українській духовності. У цих найчастіше використовуваних українських словесних окресленнях відбилася сутність земного та небесного життя Божої Матері – те, про що можемо довідатися і що можемо зрозуміти завдяки канонічній та апокрифічній традиціям. Апокрифічні твори про Божу Матір і її Сина Ісуса Христа настільки глибоко вкоренилися і набули популярності в українській усній словесності, що можемо говорити про цілий комплекс марійного фольклору: легенд, пісень, духовних віршів.

Вивчення образу Богородиці в українській апокрифічній традиції дає змогу сформувати визначальні методологічні принципи дослідження апокрифічно-фольклорних взаємин, стереотипів, архетипів, характерних для ментальності українського народу (наприклад, архетипу Матері).

Архів журналів "Міфологія і Фольклор"