У японського народу, як і в інших народів, є чимало міфологічних легенд про монстрів, чудернацьких створінь, привидів, що захоплюють читача своєю оригінальністю. У фольклорній традиції Японії виділяють окремий жанр «кайдан» або «квайдан» – «легенди про надприродне». У широкому сенсі кайдан стосується будь-якої страшної історії і має конотацію до японської казки періоду Едо (1603–1868), розквіт якого припадає на XVIII ст. Учені вважають, що вплив на цей жанр мала китайська колекція історій про привидів, відома під назвою «Ляо-джай-джі-ї», або, як її більше знають у народі – «Ляо-джай» («Повісті про незвичайне з кабінету Ляо»), а також народні казки та буддійські притчі. Водночас у Японії процвітала салонна гра «Хяку моногатарі кайданкай» («Компанія оповідачів ста страшних історій»), у якій по колу розповідали кайдани, гасячи по одній свічці після кожної історії. Чим темнішою ставала кімната, тим страшнішими були легенди оповідачів.

Через велику популярність гри цей жанр став не тільки літературним і отримав назву «кайданшю», а й кінематографічним, оскільки на його основі почали знімати фільми жахів. Проте сам термін зараз уже використовують не настільки широко. Японські фільми та книги жахів, як-от: «Прокляття» та «Дзвінок», називають або «хораа» (англ. Horror) – «фільм жахів», або «ковай ханаші» – «страшна історія». Назву кайдан вживають автори та режисери, щоб надати традиційного, а точніше старомодного відтінку певній мистецькій роботі.