Згадаймо відомий вислів нашого видатного поета (і вченого!) «у щастя людського два рівних є крила – троянди й виноград, красиве і корисне». Роздуми про «красиве» і «корисне» з давніх-давен непокоять людські помисли і поєднуються з поняттям «щастя», яке у всі віки було найзаповітнішою мрією людства. Кожен розуміє під цим щось своє, та годі заперечувати, що естетична насолода суголосна почуванню «чистого» щастя, не пов’язаного з чимсь матеріальним. Саме цей стан злиття з існуванням, перебування в «тут і тепер» під час споглядання, відчуття краси, що зупиняє на якийсь час безперервну балаканину розуму, за спостереженнями філософів і психологів, і є органічним станом душевної рівноваги та цілісності тіла, душі й інтелекту, давно втраченої людством.

Саме цим пояснюється тривке життя народної пісні, органічна потреба в ній, яка досі живе в душах і серцях українців. Про красу народної пісні, чи етноестетику, і йдеться в монографії львівського фольклориста Ярослава Гарасима.