Наука і література уже впродовж двох тисячоліть намагається вирішити відвічні проблеми, висвітлюючи такі суперечливі питання, які стосуються таємниці людського існування, як: циклічність буття (життя – смерть – воскресіння), фундаментальні антиномії матеріального та духовного, злочину і кари, щастя та нещастя, а також головну міфологічну опозицію sacrum i profanum. Увага митців до міфології, постійне творення міфів пояснюється бажанням пізнати й віднайти шлях до первинного, архаїчного, що трактується як пора гармонійних стосунків індивіда з природою, його приналежність до спільноти. Звернення до міфу актуалізує пам’ять сучасної людини, поєднує «сучасне» з «вічним». Міф – це вияв несвідомого у людині, яка прагне віднайти серед тимчасового і минущого незмінні та вічні цінності. Віддаленість від Абсолюту, духовних орієнтирів зумовило кризу у сучасному світі, подоланням якої є повернення до колишньої гармонії, до міфу.
Міф претендує на абсолютне значення, оскільки в центрі його уваги є стосунки людини зі світом у цілому, з універсумом. Згідно з твердженням Є. Мелетинського, «міфологічний підхід не залишає місця для сумнівів, протиріч, суперечностей, для методологічного хаосу. Міф дає таке пояснення світу, що універсальна гармонія залишається непорушною»