Богородчанський район Івано-Франківської області лежить на порубіжжі між Бойківщиною, Гуцульщиною та Покуттям і досі ще чітко не окреслений з погляду на етнографічне районування. Така ситуація спричинена майже повною відсутністю польових етнографічних і фольклорних матеріалів із цих теренів. Стосується це, зокрема, й фольклорної традиції зимового циклу свят. Відтак, головною метою цієї розвідки є часткове заповнення цієї прогалини. Основу публікації становлять відомості, які автор почерпнув у низці сіл західної смуги району в 2008 р. у рамках навчальної практики студентів-етнологів*. Безумовно, ці відомості не можуть претендувати на вичерпність теми. Водночас уважаю за можливе опублікувати їх, щоб хоч у загальних рисах накреслити абрис значного сегмента багатої, колоритної і, що важливо, почасти ще й досі актуальної фольклорної палітри краю.
Найбільш помітними у зимовому циклі свят Богородчанщини, як і повсюдно в Україні, є колядки. Звикло колядувати починали одразу по Вечері, сидячи усією сім’єю за столом. Діти колядували «колєди» на соломі, простеленій по долівці біля стола.
Одразу після Вечері діти доволі часто ходили колядувати і по хатах, однак здебільшого вони колядували вже на Різдво, години з дев’ятої й до обіду (до третьої-четвертої години). Дорослі «колєдники» починали обходити хати на Різдво по обіді (після вечірньої служби у церкві) й ходили три дні, поки всіх не обійдуть. Натомість діти восьмого й дев’ятого числа з колядою уже не йшли. Хлопці й дівчата колядували десь до опівночі, а найстарша коляда ходила аж до ранку: «Діти йдут колідувати по Вечери і на Різдво. А старші йдут на Різдво увечір. Три дни колідували, доки не скінчит ціле село. Діти тілько день колідували» (с. Міжгір’я) [3, арк. 9];