Книга відомого україніста з Румунії Івана Ребошапки – результат багаторічного дослідження української пісенної творчості, яку зібрав сам автор і багато фольклористів та осмислив у контексті загальноукраїнського народнопісенного репертуару.
Але назва книги не випадково починається словом «всесвіт». Український фольклорний матеріал у ній, де і коли б він не був записаний, осмислюється у порівняльному зіставленні з народнопісенним спадком багатьох народів, передусім румунського, а також сербського, болгарського, словацького, білоруського, польського, російського та ін. При цьому простежуються спільні мотиви, які беруть своє начало з архаїчних ритуалів, що згодом трансформувалися у символи.
Такий вертикальний зріз веде автора до виявлення у фольклорі реліктів космічного як моментів сакрального в сучасному десакралізованому світі. Спираючись на праці всесвітньо відомого філософа й антрополога румунського походження М. Еліаде про священне і мирське, І. Ребошапка «відчитує» сліди космічної сакралізації в образності українських пісень (дівчина – сонечко, ясна зоря тощо) у весільному обряді як «коді переходу» з дівочої вікової групи в жіночу.
Заторкнувши проблему сакрального та профанного у книзі «Всесвіт усного і писаного слова», ми мимоволі підійшли до одного з наскрізних мотивів книги ученого, до, сказати б, її концепційного епіцентру – до тези, що її автор скромно формулює як робочу гіпотезу у статті «Історичні реалії, звичаєвість, ритуальний символ». Гіпотезу І. Ребошапка виводить із тематичного відгалуження народної величальної поезії, а саме – колядок дівчині та молодцеві.