Журнал № 1(2)-2009
Історія і теорія фольклору

Олена ІВАНОВСЬКА

доктор філологічних наук, професор
завідувач кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Фольклор як суб’єктно-образна система

Резюме: 

Український фольклор, який входить до світового культурного простору з його багатомовністю, змішуванням етнічних традицій, інтернаціоналізацією побуту, поведінкових форм, уніфікацією і спрощенням обрядових комплексів, на сучасному етапі розвитку фольклористики доцільно розглядати як багатоаспектне явище, яке у «чистому вигляді» не можна виділити з контексту традиційної національної культури, суспільної свідомості, способу життя та художнього відображення картини світу. Вбачаючи в усній словесності універсальну суб’єктно-образну систему, авторка аргументовано доводить, що найбільш продуктивне дослідження національного фольклору можливе на основі аналізу таких його сутнісних категорій: суб’єктності (етносу, соціуму, індивіда), семіосфери, трансмісії традиційного смислу, наративу як функції фольклорного тексту.

Анонс: 

Завданням дослідження фольклору як суб’єктно-образної системи передовсім є інтерпретація та обґрунтування онтологічних категорій фольклору у їх взаємозв’язку та взаємозумовленості. Такий підхід пов’язаний із тим, що сучасна фольклористика все більше тяжіє до розуміння об’ємності фольклорного феномена як комплексу народних знань, як системи ідей, втілених у різноманітних вербальних і невербальних формах. Підвалини цієї концепції заклаkb М. Грушевськиq, П. Чубинськиq, Б. Путилов, К. Чистов, О. Каргін, С. Азбелєв, С. Неклюдов, К. Богданов, А. Дандес, Д. Бен-Амос, С. Бейярд. Їхні праці підтвердили наукову ситуацію, що визначення меж пізнання законів побудови фольклорної реальності зазвичай перебуває в залежності від методологічної позиції вченого, тобто від того, чи визнає він за фольклором функціональні ознаки, чи бачить лише його текстову специфіку. А сучасний поступ науки про народну творчість не може не зважати на нові форми розповсюдження та отримання інформації в суспільстві, які визначають фольклорну трансмісію. Так, безперечно, протиставлення усної та письмової традиції в сучасних умовах уже не мають визначального значення, про що ще донедавна принагідно до фольклору прийнято було говорити у наукових сферах. Більше того, не можна не помічати, наприклад, що розгорнуті наративи значною мірою зникають із практики усної комунікації, цілісна оповідь поступається фрагментарним наративним кліше, текстам-сигналам, котрі не стільки передають інформацію, скільки вказують на її джерело. Тому на часі дослідження фольклору як багатоаспектного явища на основі синтезу функцій, системних ознак і тексту.

Наслідуючи класичне уявлення про «метатекст» фольклорної дійсності (обмеженої звичними жанрами, сюжетами, вербальними і акціональними формулами), сучасна фольклористика не може не брати до уваги експлікацію фольклорного надбання у здавалось би «нефольклорні» тексти культури і буденності. Отже, фольклор «у чистому вигляді» не можна виділити з контексту традицій національної культури, суспільної свідомості, способу життя та художнього відображення картини світу.

На наше переконання, системно-категоріальний підхід здатний повернути методологічну цілісність дослідженням фольклорної теорії і включити до неї нові соціальні і культурні параметри. Адже сучасний український фольклор органічно входить до світового культурного простору з його багатомовністю, змішуванням національних традицій, інтернаціоналізацією побуту, поведінкових форм, уніфікацією та спрощенням обрядових комплексів.

Із урахуванням цих ознак фольклорного процесу феномен фольклору варто досліджувати за допомогою інтегрального наукового інструментарію. Це дасть змогу представити фольклорний продукт як систему функцій суб’єктності народу, соціальної групи, індивіда, що формує фольклорний текст з усіма його дискурсивними характеристиками.
Вважаючи фольклор образною системою традиційних смислів та функціональною системою суб’єктності його носіїв, ми представили його в когнітивних, функціональних, смислових категоріях: суб’єктності, семіотичності, трансмісійності, наративності. Це дає можливість окреслити модель суб’єктно-образної системи українського фольклору на основі суб’єктності етносу, соціуму, індивіда; семіосфери фольклору; трансмісії традиційного смислу; наративу як функції фольклорного тексту ...

Перша сторінка публікації в журналі (PDF): 

Архів журналів "Міфологія і Фольклор"