Незважаючи на швидкі темпи глобалізації, яка нещадно нівелює і нищить народну культуру, сучасні записи календарно-обрядових звичаїв дозволяють нам говорити про надзвичайну живучість фольклорної традиції в Україні, ще багатої архаїчними та рідкісними регіональними обрядово-звичаєвими явищами. До них належать і звичай кугутати (когутати, кугітати, кугитати, кугуйтувати, кугуйтати), під час якого виконували різдвяно-новорічні пісні, що іноді містили вигуки: Куги, куги!; Кугу-гу!; Кугу-й-ту!; Кугу-гу!

До недавнього часу цей цікавий різновид щедрування побутував на теренах Західної Волині, зокрема в селах Привітне Локачинського району, Скриголово, Бережанка, Сенквичівка Горохівського району, в селі Поромів Іваничівського району Волинської області, а також в селі Грицеволя Радехівського району Львівської області. Крім того, кугутання виявлено в сусідньому етнографічному регіоні Західного Полісся, зокрема в райцентрі Шацьк, селах Світязь, Затишшя, Підманеве Любомльського району Волинської області.

На Горохівщині «кугутали» напередодні Нового року лише хлопці, а щедрували дівчата. Зафіксовані відомості про ототожнення обряду кугутання зі щедруванням. Так, місцева жителька М. Квасниця з села Грицеволя на Радехівщині згадує: «На Бугатий вечир худили когутати, співати щидрівку». Дотримуючись традиційного етикету, парубки «стукали в гукно, питали, чи мона кугуйтати, та й спивали» (О. Герасим’юк, село Бережанка).

Фольклорні тексти «кугутання» тематично акумулювали основні мотиви віншувань і «посівалок». Тому у них, як правило, домінують побажання хорошого врожаю, достатку.