Сучасні дослідники намагаються вивчати поставлену перед собою проблему в усій її багатовимірності, у взаємовпливі та взаємозв’язку різних галузей духовної культури. Специфічна складність монографії Г. Василькевич у спробі реставрувати первісні параметри християнізованого образу св. Юрія-змієборця, покритого багатовіковими дохристиянськими напластуваннями, простежити еволюцію образотворення від міфологічних уявлень до народнопоетичної та художньо-літературної естетизації. Базою наукових пошуків – юріївська календарно-обрядова творчість, що містить повір’я, приказки, примовки, замовляння, а найголовніше – обрядові пісні. Визначенню самобутності юріївських пісень дуже вадила їхня інкорпорованість у загальний весняний цикл, а також те, що попередні фольклористичні дослідження обмежувалися рівнем обряду. Тому екскорпорація та комплексність об’єкта дослідження підсилює складність пошуків, адже, скажімо, розгляд обрядової поезії поза самим обрядом відриває текст від тих функцій, дій та уявлень, що спричинили його появу. Автор відносить юріївські пісні до «видової модифікації» веснянок, в яких збереглися «релікти архаїчного світобачення», ставить перед собою завдання естетичного переосмислення язичницьких уявлень, виявлення еволюційних перемін у світлі християнства.

Цікавими видаються розважання автора над інтерпретаціями цього образу в агіографічному тексті, а також трактування семантики барвів візуального творення святого в іконографії.

Та все ж, як на наш погляд, домінуючими координатами дослідження потрібно вважати такі образотворчі властивості, як полісферність, трансферність, трансфігуративність, когерентність. Саме тут міститься ембріональна форма синкретичного образотворення, простежуються еволюції семантичних, формотворчих модифікацій, проявляється люмінісцентність розмаїтих уявлень.

Доволі раціональним (при всій ірраціональності проблеми) виявився такий метод дослідження, як «ембріогенез», завдяки якому авторові монографії вдалося успішно здійснити порівняльно-типологічний аналіз трансформованих рудиментів ритуалу у фольклорній традиції, у вокально-хореографічній традиції, в обрядово-драматичній традиції та в зображувальній традиції. При цьому дослідниця звернула особливу увагу на культурологічну «спіраль» образотворення, започатковану первісною семантикою традиції та структурою самого ритуалу, а завершену етноестетикою народної поезії та художньо-літературними формами. Саме літературний сегмент образу-міфологеми Г. Василькевич відносить до «найскладніших рівнів модифікації» (С. 12). Важливість правильного прочитання синкретичного художнього образу, вважає автор, – у визначенні його міфологічно-фольклорних витоків. При цьому відчутною є недостатність жанрової дефініції юріївської пісні. Автор монографії ставить перед собою завдання створення відповідної наукової термінології.