У статті розглянуто метаморфозу як один із важливих сюжетних елементів в українських демонологічних оповіданнях. Звернено увагу на твори про відьом, вовкулаків і чортів, у яких перевтілення посідає одне із центральних місць і пов’язане здебільшого з незвичайною природою демонічних істот. Проаналізовано характер перетворення, його функціональне навантаження, локально-часові обставини, розкрито зв’язок між образами метаморфози, який чітко регламентує народний світогляд.
Ключові слова: метаморфоза, демонологічне оповідання, функція, сюжет, народна символіка.

Анонс:

Трактування метаморфози як сили, якою володіли на початках міфічні істоти, а згодом чорнокнижники, чарівники, відьми та інша надприродна сила [25, с. 558], зумовило активне використання цього прийому в демонологічній прозі українців (легендах та оповіданнях). На відміну від етіологічних легенд, де перетворення остаточне та постійне (незворотне), вірування про перевертнів, вовкулаків, відьом, які, на думку Ю. Коваліва, виникають на підставі уявлення про можливість зворотних процесів [16, с. 32], зумовлюють і відповідний характер переміни. Якщо у легендах метаморфозу трактовано здебільшого як покарання, наслане вищою силою, за вчинений гріх (порушення певної етичної чи звичаєвої норми), то в демонологічних оповіданнях переміна зумовлена незвичайним характером її суб’єктів і є, як правило, самоперетворенням із певною метою. Перевтілення інших об’єктів під впливом нечистої сили поширене й у казках. Серед значної кількості демонічних персонажів мотив метаморфози найбільш поширений у зразках народної прози про відьом, вовкулаків, чорта, упирів, страхів.

Архів журналів "Міфологія і Фольклор"