Питання ґенези фольклору турбувало багатьох дослідників співаної творчості українців. Зацікавившись ним, І. Франко писав, що “без ясної і рішучої відповіді на це питання неможливе наукове використання нагромаджених за сто років етнографічних матеріалів, бо ці матеріали, взяті разом, становлять таку масу суперечностей, подібностей, оригінальних рис і зворотів чи мотивів, спільних різним, далеко один від одного розселеним народам, що сама постановка в такий спосіб питання відкрила перед дослідниками цілий світ таємних духовних зв’язків, віковічних течій, впливів і взаємних стосунків до цього часу малодосліджених чи навіть непередбачуваних” [14, с. 60]. Зазначена проблематика входила до наукових зацікавлень сучасників видатного ученого – В. Гнатюка та Ф. Колесси, що звернулися до особливого фольклорного пласту, який умовно назвали піснями-новотворами. Вони спробували проаналізувати його в контексті розвитку фольклорної традиції, акцентуючи на “характерній ознаці живучої традиційної поезії, її пливкому стані, що потягає за собою постійну мінливість, постійне перетворювання й перероджування, – писав Ф. Колесса. – Усна творчість ніколи не стоїть на одному місці, а постійно йде вперед, неначе переходить процес живого організму чи то здіймаючись угору в своєму розвитку, чи спадаючи вдолину, добуваючи нові терени та рівночасно понехуючи давні” [5, с. 35].