Творчість В. Голобородька – поета, котрий так яскраво заявив про себе в середині 1960-х і котрий під впливом суспільно-політичних чинників був змушений «замовкнути» на довгі двадцять років – з часом все більше й більше прописується в українському літературно-критичному дискурсі. Поруч із величезною кількістю статей, де його вірші розглядаються або на тлі тогочасної поезії, або як окреме художнє ціле, починають з’являтися монографічні дослідження. Їхні автори прагнуть збагнути творчість поета у більш широких та сягнистих дослідницьких обріях. Першою такою монографією стала праця О. Кузьменко «Поетика Василя Голобородька» (Донецьк: Східний видавничий дім, 2004). У ній Голобородькова поезія простежується в ракурсі естетичних принципів моделювання художнього світу, творення важливих концептуальних образів (мистецького космосу). Розгляд не естетичної, а фольклорної складової творчості В. Голобородька стало основою монографії Ю. Шутенко «Фольклорна традиція та авторське «Я»: поезія Василя Голобородька». Вибір саме такого ракурсу дослідження зумовлювався масштабним та органічним зверненням поета до фольклорної спадщини, його винахідливо-творчим її тлумаченням, завдяки чому фольклорно-традиційне перетворювалося у модерно-новаторське.

В основу монографії Ю. Шутенко ліг текст її дисертаційного дослідження (згадана книжка О. Кузьменко теж була результатом здійсненого дисертаційного проекту). Науковим керівником Ю. Шутенко була відомий дослідник фольклору Л. Дунаєвська. У передмові до монографії «Фольклорна традиція…» автор особливо дякує своїм батькам Галині та Миколі Дмитренкам. М. Дмитренко, як зазначено у передмові, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України. Відповідна сприятлива домашня філологічна атмосфера, поради з боку наукового керівника – все це своєрідним чином впливало дослідницький дискурс Ю. Шутенко, визначало масштаби та цілі її наукових інспірацій. Власне головною позитивною прикметою монографії є значна освіченість у царині теорії фольклору (кожен розділ починається зі своєрідного теоретичного підрозділу, де з’ясовуються основні методологічні складові подальшого дослідницького сюжету), а також чимала обізнаність із фольклорним фактажем, з його подекуди доволі складними кодами, знання й дешифрування яких – в текстах В. Голобородька – дозволяє авторові книжки зробити немало цікавих інтерпретацій. Варто сказати, що фольклорна традиція творчості поета представлена тут доволі широко й глибоко, що і є основним гносеологічним внеском аналізованої монографії.