У Франковому розумінні літературна творчість – явище не одномоментне, не лише спалах натхнення, а й континуум (тяглість) творчих виявів. “Писателі і поети не перестають черпати зі спільного скарбу традиції народної і не вириваються свідомо з рамок тої традиції” [12, с. 76]. І. Франко звертає увагу на те, що навіть “особа, хоч би й найгеніальніша, не може цілковито отрястись з традиції, серед котрої виросла і виховалась, так як не може вискочити зі своєї власної шкіри” [12, с. 77]. “Значить, творячи діло поетичне, і такий поет мусить послуговуватися елементами традиційними, обертатися в традиційних формах; він постарається тільки дати тим елементам якнайбільше своєї індивідуальної окраски, розширити ті форми, поглибити ті мотиви, поглянути на них з іншого боку, ніж досі гляджено, ввести нові комбінації, досі не уживані” [12, с. 77]. Творча особистість має бути когерентною із прадавніми переживаннями попередників, опиратися на інтуїтивні відчуття впливів їхньої естетичної та світоглядної свідомості. “Коли з такого погляду дивимось на яку-небудь літературу, то конечно мусимо бачити в цілім величезнім засобі літературних мотивів, образів і форм спільний, загальнонародний, а далі й загальнолюдський фонд, котрим свобідно користується кожний писатель…”