Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ
член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка
«Горіла сосна…»: модифікація символів вогню і води в народній пісні
Резюме:
У статті на прикладі двох варіантів сюжету поширеної в Україні народної весільної пісні «Горіла сосна…» з посиланням на польські, чеські, хорватські фольклорні джерела простежено процес деміфологізації фольклору від жертовної ритуальності через символ перевізництва до варіанту, де первісне начало зберігається як релікт міфологічної пам’яті, ядром якого є міф про первісні стихії води і вогню. Ці фольклорні народнопісенні символи, на думку автора, – своєрідне віконце у світ космологічної свідомості, завдяки якому сучасна людина зберігає свій містичний зв’язок із усесвітом.
Анонс:
Одна з найпоширеніших народних пісень сучасного весільного репертуару – «Горіла сосна». Вона зафіксована фольклористами західного регіону України приблизно три десятиліття тому в кількох варіантах. Наведу один з них, зроблений у місті Бурштині на Івано-Франківщині 1977 року (записали С. Грица та В. Новійчук від слюсарів Бурштинської ДРЕС):
Горіла сосна, смерека,
Сподобав ми ся здалека.
Горіла сосна ще й явір,
Сподобав ми ся кавалір.
Горіла сосна, палала,
Під нев дівчина стояла.
Під нев дівчина стояла,
Русяву косу чесала.
«Ой коси, коси ви мої,
Довго служили ви мені.
Більше служить не будете,
Під білий вельон підете,
Під білий вельон з кінцями,
Більш не підете з хлопцями.
Під білий вельон, під хустку,
Більш не підете за дружку.
Під білий вельон, під вінок,
Більш не підете у танок».
Горіла сосна і той пень,
Музика грала цілий день1.
У пісні багато деталей, які говорять, що дівчину після весілля чекає новий статус – одруженої жінки, якій доведеться прощатися з учорашнім становищем (тепер замість дружки вона може бути «свашкою», як мовиться в іншому варіанті цього сюжету). Деякі із зазначених тут прикмет не доконечні, приміром, те, що коси неодмінно мусять піти під хустку, мусять бути «покритими» – колись це було обов’язковим навіть для дівчини, яка народила дитину не в шлюбі – отже, поетична формула пережила звичаєву традицію...
Перша сторінка публікації в журналі (PDF):
