Ізмаїл Іванович Срезневський (1812–1880), без сумніву, знакова постать початкового етапу української фольклористики, один із найяскравіших представників її романтичного періоду, організатор фольклористичної роботи в молодіжному середовищі Харкова та серед любителів української старовини на провінції.

Корінний росіянин за походженням, у Харкові І. Срезневський із дитинства захопився козацькою старовиною і усною словесністю українського простолюддя. З 14 літ зайнявся записуванням українських пісень, переказів, відомостей з історії й етнографії краю та заохочував до цієї роботи своїх друзів і університетських товаришів, з якими “бродив із хутора в хутір”1 в околицях Харкова. Учений настільки захопився українською минувшиною та її уснопоетичними пам’ятками і народною традиційністю, що, за словами пізнішого біографа, “став полум’яним українцем”2. Щоправда залишався одночасно, як видно з цитованих юнацьких листів до матері, патріотом-росіянином.