Злакову рослину, зерна якої використовують для виготовлення хліба, фітонім пов’язаний із категоріями дочасного і вічного, символізує життя, плодючість, достаток, здоров’я, щастя, неперервність роду, етнічної свідомості, духовності українців, через те й назвав народ «жито». Архетипність символіки рослини сягає часів Трипільської культури, коли зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними1. Жито символізує всі етапи земного життя людини: після народження баба-повитуха посипала зерном «місце» в хаті; проводжаючи до шлюбу, молодих посипали житом, бажаючи їм достатку, щастя, здоров’я та злагоди; жито як когерент з потойбічним світом використовували у постлетальному обряді (посипали шлях за домовиною або клали його у могилу). Як символ сакральної антропоцентричної когерентності (Бог – Людина – Земля) жито «сіяли» на Новий рік. Як засвідчує В. Жайворонок, житом називали також і пшеницю, яку на півдні України більше культивували, а також і кукурудзу, там, де ця культура була головним харчовим злаком. Тому в новорічному віншуванні: «Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!» Сніп жита вноситься в хату під Різдво як символ неперервності родоводу (діахронної когерентності). Пора визрівання злаку асоціюється з віком людини, перемінами у житті, як знак готовності до шлюбу:

Жито, мамцю, жито, мамцю,
Жито не ячмінка,
Як дівчину не любити,
Коли українка!