Статтю присвячено аналізові принципу метаморфози в українських колядках із центральним мотивом “дівчина прибуває сама до нареченого”. Простежено зв’язок перетворення з уявленнями про весілля як ініціальну подорож героїні, унаслідок якої відбувається її народження в новому образі. Визначено специфіку і типові образи метаморфози (зоо- та атмосфероморфні, астральні), які зазвичай локально марковані. Розкрито на прикладі текстів колядок процес поступової втрати віри носіїв традиції у можливість перетворення.

Ключові слова: колядка, метаморфоза, лімінальна ініціальна подорож, весілля, локус, мотив.

Анонс:

Поезія зимового циклу – один із архаїчних, а водночас і найколоритніших, масивів народної творчості. Її довговіковий розвиток, за словами Ф. Колесси, “засвідчує наверстування колядок: в одних слідний іще відгомін поганських вірувань, в інших помітне вже сплетення поганського й християнського світогляду, відбиток біблійного оповідання й християнської легенди; одні є відблиском спокійного хліборобського побуту, інші наводять картини бурхливого воєнного життя; одні вийшли із сільського середовища, інші витворилися, очевидячки, серед воєнної верстви дружинників” [13, с. 48].

Серед архаїчних рудиментів у текстах колядок простежуємо використання метаморфози як релікту давнього міфічного світосприйняття загального зв’язку складників світобудови, можливості переходу одних сутностей в інші [24]. Зазначимо, що за джерелами та характером застосування в колядковому творі метаморфоза неоднорідна. Можемо виділити такі основні види перетворення: дівчина на шляху до милого зазнає кількаразового ланцюгового перевтілення; із крові чи частин тіла Ісуса Христа з’являються різні об’єкти (церква, вино); метаморфоза емінентного характеру (сльоза – ріка – Дунай (море)).

Архів журналів "Міфологія і Фольклор"