Як відомо, усна словесність неодмінно реагує на важливі історичні події: чи то у формі незначних, на перший погляд, вкраплень у тканину фольклорного тексту, певних текстологічних видозмін, чи появою новотворів, що віддзеркалюють народне бачення певного історичного факту; або й глибше – коли відгомін доби звучить ледь не у кожному із фольклорних жанрів. Хоча фольклорна система є досить стабільною, особливі соціальні умови вносять свої корективи в її склад. Поєднання традиційного та новітнього в уснословесній творчості має особливу спрямованість – оновлення, підживлення актуальністю, розширення функціональних можливостей і пристосування до запитів часу, а також одночасно й збереження попередніх здобутків. Яскравим прикладом таких новаційних вливань у фольклорний масив є повстанські колядки та щедрівки, створені у XX ст.