Серед різних видів української календарної обрядової поезії важливе місце посідають купальські пісні. Щоправда, порівняно з колядками, щедрівками, веснянками тощо, кількість публікацій народних творів цього жанру поки що незначна¹. Найбільше досягнення українських фольклористів – це два збірники купальської лірики формату «захалявної» книжечки, які побачили світ у видавництві «Музична Україна»: один із них зусиллями О. Дея², інший – О. Чебанюк³. Натомість академічного видання купальської пісенності читач очікуватиме, мабуть, ще довго.

Особливість кожного з цих фольклорних збірників також у тому, що опубліковані на їх шпальтах народні твори репрезентують етнографічний материк України нерівномірно, передусім через незадовільний стан наукового дослідження різних регіонів та районів. До таких належить і Волинь як історико-етнографічний район, хоча зацікавлення традиційно-побутовою культурою тутешнього населення, зокрема й усною народною творчістю, сягають уже першої половини XIX ст. (Зоріан Доленга-Ходаковський, Юзеф Сеньковський, Северин Гощинський, Жегота Паулі, Юзеф Ігнаци Крашевський та ін.)⁴. Зважаючи на цю обставину, сучасні народознавці мають якомога активніше вводити в науковий обіг нові польові матеріали і на основі зіставлення фактажу з’ясовувати спільне й відмінне в різних ділянках традиційної культури населення етнографічної Волині та сусідніх районів – Середнього і Західного Полісся, Поділля, Опілля, Середнього Подніпров’я. Стосується це також купальської лірики.

Пропоновані читачам зразки народної поезії автор зібрав у 1982 р. в селі Дубрівка Баранівського району Житомирської області, обіймаючи посаду вчителя історії у місцевій десятирічці. Саме село знаходиться на південно-західній окраїні Житомирщини (фактично, на адміністративно-територіальній границі з Рівненською та Хмельницькою областями) і належить до типових населених пунктів Східної Волині. Дубрівка викликає зацікавлення ще й з іншої причини: приблизно за півтори десятка кілометрів від нього, в селі Курозвани Гощанської волості Острозького повіту Волинської губернії (нині Гощанський район Рівненської області), у 1889 р. відомий український народознавець В. Кравченко вперше провів самостійне польове етнографічне дослідження, під час якого записав традиційне весілля⁵.

Купальську поезію східних волинян збирала польська дослідниця-аматорка Софія Рокоссовська⁶,
зокрема у 80-х роках XIX ст. в селі Юрковщизна Новоград-Волинського повіту (нині зазначене поселення вже не існує). Точніше, шанувальниця української календарної обрядової лірики зафіксувала 38 купальських пісень⁷.