Українська міфологія стала вдячним джерелом для літературної творчості О. Стороженка. Поринаючи у стихію народного повір’я, митець прагнув осмислити його образну систему та давню символіку. Очевидно, саме тому письменницька увага акцентована на універсальних персонажах народної демонології, до таких належить і чорт, що виступає символом темного і страшного, уособленням порушень життєвої гармонії та людських вад. Проте аналіз творчого доробку О. Стороженка засвідчує певні відступи від традиційного потрактування цього демонологічного образу. Залучивши зафіксований у ХІХ ст. фактичний матеріал і сучасні записи народної демонології, спробуємо з’ясувати, наскільки автор вловив і виразив у своїх творах дух міфологічного сприйняття й народної естетики в зображенні нечистого.

Думки дослідників щодо ґенези образу чорта різні: одні стверджують, що він має давню дохристиянську основу, інші схиляються до висновків про його конфесійне походження. Так, М. Костомаров зауважував, що в українському фольклорі збережені такі образи чортів, які є «не духом злоби, а фантастичними тваринами, чудернацькими та жахливими, схожими певними рисами на людину». В. Гнатюк наголошував, що «під впливом християнства затиралися поволі різниці між чортом, домовиком, водяником, болотяником, пасічником, скарбником і т. д.; усе те була «нечиста сила» і як така зводилася під один знаменник чорта».