Лінгвістичне дослідження берестейсько-пінського Полісся триває понад cто п’ятдесят років, але статус місцевих говірок, розміщених на межі зіткнення двох близькоспоріднених мов, дотепер залишається предметом наукових суперечок. Сучасні білоруські діалектологи залучають ці говірки до південно-західного наріччя білоруської
мови, ігноруючи дані лінгвогеографічних досліджень, які відбивають виразне протиставлення берестейсько-пінського ареалу білоруській діалектній території та переконливо засвідчують, що головні особливості берестейсько-пінських говірок є визначальними для всього українського діалектного континууму або більшої
його частини. Усі українські дослідники, які вивчали цей ареал упродовж ХІХ–ХХ ст., як і більшість польських і російських славістів та деякі білоруські вчені, дійшли однозначного висновку про належність цих говірок до українського діалектного простору. Достовірність такого висновку очевидна: «Жодному діалектному масивові білоруського етномовного ареалу... не відомі фонетичні явища, які є релевантними для берестейсько-пінських говірок, як-от: укання (у замість *о в першому та другому переднаголошених складах]; и, і на місці *ě в ненаголошеній позиції; і, у на місці *о в наголошеному новозакритому складі; зближення звуків и та е в ненаголошеній позиції [типу еи...ие]; твердість зубних перед рефлексами *і, *е; наявність твердих д, т перед наголошеними рефлексами *ě; наявність і твердих, і м’яких шиплячих приголосних; рефлекс м’ > мн’ у позиції перед ’а тощо».