Генеалогічне коріння предків Теофіля Комаринця – селян-хліборобів – глибоко занурилось у землю рідної Передмирки, Лановеччини і Збаражчини. Теофіль із дитинства стояв біля самих джерел народної творчості, добре знав звичаї та побут селян, сам брав активну участь у них (на Великдень водив гаїлки із дівчатами, співав веснянки на Івана Купала).

Найтяжчим для малого був період жнив. Поле було шість кілометрів від села, батьки їхали на цілий день, і вся господарка була залишена на нього: покормити дріб, свиней, вигнати гусей на став, навіть вийняти з печі хліб (коли задзвонить будильник). Найприємнішим обов’язком був догляд за жеребцем і купіль із ним у ставі.

Залюбки слухав вірші Тараса Шевченка, вивчав напам’ять, із зацікавленням – легенди про поета, який у 1846 р. побував у Вишнівці, Кременці1, довколишніх селах і – у Передмирці. Дід Олександр розказував, що Тарас Шевченко у селі відвідав церкву святої Параскеви, корчму, там залишив свій автограф, оглянув руїни замку графа Жевудського – і став на Загорині…

Т. Комаринець був одержимий Тарасом Шевченком, тому не дивно, що, вступивши у 1951 р. в аспірантуру до Інституту літератури імені Тараса Шевченка Академії Наук України, вибрав тему кандидатської дисертації про зв’язок поезії Т. Шевченка з народнопоетичною творчістю, а керівником призначили великодушного член-кореспондента АН УРСР Є. Кирилюка. Кандидатська дисертація вийшла вдалою, бо, доопрацювавши її, видав у 1963 р. монографію «Шевченко і народна творчість».

По якомусь часі Т. Комаринець захопився романтизмом – одним із найбільш складних і суперечливих художніх явищ. Романтичне мистецтво хвилювало людей різних епох і поколінь, сьогодні стало одним із об’єктів ідейно-художньої боротьби. Ще в Дрогобичі починає опрацьовувати монографію «Ідейно-естетичні основи українського
романтизму». В основу її поклав літературно-критичні праці різних літературних груп, наукові розвідки, виступи і промови, листування українських романтиків. У Львівському університеті (1967) віддав документи і частину дисертації доц. А. Халімончуку для захисту докторської. Все зникло-пропало… З того часу Т. Комаринець ступив на тернисто-кам’янисту дорогу борні, що тривала двадцять років…