Володимир Іванович Зюман (1943–2007), що від нього я записав пропоновані матеріали – непересічна особистість, інтелігент, інтелектуал. Народився у селі Калінінське Великоолександрівського району Херсонської області. Зростав сиротою у важкий післявоєнний час; батько загинув на фронті, мати – сільська вчителька. На його виховання великий вплив мала бабуся. Справжнє прізвище пана Володимира було Зима, рід його козацький, проте, аби влаштувати його у школу-інтернат, оскільки матеріальне становище сім’ї на той час було вкрай важке, прізвище з’євреїзували на Зюман, тому що єврейським дітям надавали перевагу в прийомі до цього навчального
закладу.

Закінчивши Київський педагогічний інститут, а пізніше Львівський сільськогосподарський інститут, з 1972 р. В. Зюман працював на Яворівщині на різних керівних посадах в освіті й сільському господарстві. Був хорошим спеціалістом, порядною людиною й у Яворові користувався авторитетом і шаною. Вийшовши на пенсію і перенісши важку недугу – інсульт, він щораз більше заглиблюється у духовне і культурне життя, стає більше цікавитися художньою літературою, історією, головним чином пов’язаною з національно-визвольною боротьбою. Робив деякі поетичні спроби; написав низку гумористичних байок на сімейно- та суспільно-побутову тематику, окремі з них художньо досить вправні.

Я знав В. Зюмана як свого шкільного вчителя астрономії, у школі він працював за сумісництвом. Та тісніше ми стали контактувати після того, як він прочитав збірник «Яворівщина у повстанській боротьбі. Розповіді учасників та очевидців», який я упорядкував і підготував до друку. За його словами, книга справила на нього надзвичайне враження. Попри цілком незнану для нього, вихідця з Херсонщини, і тому дуже цікаву бандерівську тематику, пана Володимира особливо захопило народне слово, виражені в ньому ідейність, духовність і краса. Сказав, що по-новому відкрив для себе глибину і силу народної культури, передовсім фольклору.