Здобутки П. Куліша в українській літературі (поезія, проза, фольклористика, публіцистика, літературна критика), його переклади Біблії, переклади класиків світової літератури, зокрема В. Шекспіра – ось далеко не повний перелік сторінок творчої спадщини великого українця. У полі зору автора монографії – ранній період діяльності, коли талант П. Куліша ще лиш формувався. Особливої уваги заслуговує погляд В. Івашківа на роль і місце українського фольклору в ранньому періоді творчості письменника, на його мистецьку інтерпретацію уснопоетичного тексту з метою увиразнення певної сюжетної лінії чи ідеї.

Проблемою для дослідника стала вибірковість публікацій спадщини письменника. Фрагментарність українського кулішезнавства, на думку автора монографії, робить очевидною «потребу системного вивчення творчої спадщини цього велетня української духовної культури, що може бути тривалим завданням багатьох дослідників» (С. 8). Автор монографічної розвідки намагався написати свою працю «в руслі поглибленого комплексного вивчення творчої спадщини П. Куліша, основу якого у 1920-х роках певною мірою заклав В. Петров». Але він почав не з початку творчості письменника, а з 1850-х років, тому рецензована монографія, що охоплює період 1840 – початок 1847-го років, «ніби передує дослідженню В. Петрова» (C. 8). Саме в цьому актуальність та новизна наукової праці, що нею заповнюється недосліджений ранній період (до арешту і заслання).

В. Івашків як досвідчений професійний науковець розглядає початок літературної діяльності П. Куліша (кінець 1830-х років) у руслі третього етапу розвитку українського романтизму, прив’язуючи свої пошуки до творчости харківського гуртка (І. Срезневський, О. Шпигоцький, Л. Боровиковський) та галицької «Руської трійці» М.  Шашкевича, й, особливо, звертає увагу на появу М. Костомарова та А. Метлинського, що поглибили та розширили мистецькі та наукові концепції своїх попередників (С. 9). У монографії визначено два головні фактори, що відіграли основоположну роль у становленні та формуванні творчої особистості письменника, його філософської світоглядної позиції: український фольклор та національна історія; наголошується на пророчій позиції молодого П. Куліша, який твердо вірив, що дорога у майбутнє нашого народу пролягає через минуле: настане час, коли «малороссияне» згадають таки свою старовину, свої пісні, свою щедру й пишну мову, відродять славу дідівську, що лунала колись по світу. Україна обновиться, відчує духовну силу свою… «І лише тоді постане нова Україна» – робить висновок В. Івашків (С. 10).