Навіть для фахових дослідників уснонародної словесності донедавна залишався маловідомим «фольклор чудес», що виник і побутував у руслі народної релігійності та антирежимних настроїв у підрадянській Україні 1920-х років. Епіцентром цього фольклору було Східне Поділля, зокрема Вінничина, де 1923 р. трапилися найбільш резонансні «чуда»: «Калинівське» (біля с. Калинівки внаслідок вистрілу безбожника у Розп’яття хреста з прострілу почала сочитися рідина, яку народ протрактував як кров) і «Йосафатової долини» (де в урочищі поблизу с. Голинчинці Шаргородського району на місці об’явлення Божої Матері пастухові Якову почалося масове встановлення народом покаяльних хрестів). Хоч «за гарячими слідами» цих подій дослідники зафіксували чималий фольклорний матеріал (деякий навіть потрапив на сторінки «Етнографічного вісника» за 1925–1928 рр.), однак цей пласт усної творчості, як і сама тема релігійних рухів – проявів народної опозиційності до радянської системи, кілька десятиліть належав до замовчуваних.

Молодий фольклорист Володимир Дяків у своїй монографії, що підготовлена на основі його дисертаційного дослідження (2006), вивів «фольклор чудес» із мороку ідеологічних заборон, успішно осмислив його як творче явище на тлі тогочасної суспільної дійсності, з’ясував його ґенезу, історичну вартість, сюжетно-змістову та художню специфіку тощо. У вступі автор розкрив історію дослідження «фольклору чудес» 1920-х рр., зокрема окреслив друковані та архівні матеріали до теми, що стали головною джерельною базою для його праці.