Олеся ЦЕРКОВНЯК-ГОРОДЕЦЬКА
Перетворення тварин і рослин в українському та чукотському фольклорі
Резюме:
У статті досліджено поетику прийому перетворення рослин і тварин в українському та чукотському фольклорі. Особливу увагу зосереджено на цільових метаморфозах, бо саме вони з часом стануть однією з основних жанротворчих ознак казки, а також проникнуть в інші жанри усної народної творчості. Зародившись ще у стародавньому міфі, уявлення про перетворення не лише не зникає, а переходить до інших фольклорних жанрів, продовжуючи активно функціонувати, постійно видозмінюючись і набуваючи усе нових форм. Мотив перетворення зустрічаємо у легендах, чарівних, фантастичних, а також героїко-фантастичних казках українського народу, а також міфах, чарівних і чарівно-міфічних казках чукотської фольклорної традиції. Для народної казки цей мотив став одним із визначальних елементів поетики.
Ключові слова: міф, казка, легенда, персонаж, перетворення, анімізм, тотемізм.
Анонс:
Перетворення як один із елементів народної уяви зародилося ще у стародавньому міфі і є однією з важливих особливостей, притаманних міфологічному способу мислення. Оскільки для міфічного мислення характерна єдність духовного і природного начал, основою його є закон ототожнення. У процесі свого розвитку міфічна свідомість пройшла принаймні два ступені: першому властиве повне ототожнення духовного і природного, другому – руйнування цього ототожнення, пов’язане з виокремленням людини із природного оточення.
Притаманна початковому ступеню міфічного мислення єдність природного світу виражається у відсутності чіткої диференціації між живим і неживим, людиною і твариною. Саме з таких уявлень і випливає основоположний принцип анімізму. Видатний етнограф та історик XIX ст. Е. Б. Тайлор, згадуючи про це у праці «Первісна культура», зазначав: «Анімізм містить у собі кілька доктрин, які неминуче ведуть до одухотворення, тому дикуни і варвари, мабуть, без всякого зусилля одухотворюють явища, які ми, при крайньому напруженні нашої фантазії, здатні втілювати лише за допомогою свідомої метафори. Ідея домінуючої волі та життя в природі, що виходить далеко за межі сучасного розуміння цього ж предмету, віра у власні душі, які одухотворюють навіть те, що ми називаємо неодухотвореними предметами, теорія про переселення душ як за життя, так і після смерті, уявлення про міріади духів, які то витають у повітрі, то мешкають у деревах, скелях або водоспадах і передають таким чином свої особисті якості цим матеріальним предметам, – усі ці ідеї знаходять своє відображення у міфології у таких різноманітних поєднаннях, що простежити дію кожної з них зокрема є справою надто важкою». Як приклад, Е. Б. Тайлор наводить велику групу космогонічних міфів про сонце, місяць і зорі, звертаючи при цьому увагу на те, що у первісній філософії всього світу сонце і місяць наділені життям і за своєю природою належать до людських істот. Як бачимо, на цьому етапі розвитку свідомості людина не лише усвідомлювала себе частиною природи, а й у явищах природи часто вбачала перетворену людину.
