Роздумуючи над народною піснею, зокрема над баладними сюжетами, записаними від своєї матері Ганни Ільницької, я не раз спостерігав, якими міцними нитками поезія пов’язана із фольклорною пісенністю і як цей зв’язок породжує несподівані форми перегуків і алюзії, ремінісценції, інтерпретації. У цьому діалозі фольклору й індивідуальної творчості є цікавий аспект, рідко помічуваний літературознавцями й фольклористами, пісня зберігає магічну силу народної світоглядності, морального імперативу, порушуючи який, поет, що поклав його в основу свого твору, зазнає невдачі.

У двотомному виданні вибраних творів Л. Первомайського, випущених видавництвом «Дніпро» в 1978 році, мене вразила «Партизанська балада». Не своєю художньою своєрідністю, а тим, що разюче нагадала мені сюжет записаної від матері пісні-балади про те, як жінка впізнала у непроханих гостях-розбійниках убивців свого чоловіка. Я хотів включити цю баладу до збірки пісень «Ой зацвіла черемшина», записаних з голосу матері і виданих «Музичною Україною» у 1981 році, але пісні розбійницької тематики видавці включити не наважувалися. Забігаючи наперед, зазначу, що Л. Семенюк, подаючи в своїй монографії «Українські народні балади Західного Полісся (загальноукраїнський контекст і регіональна своєрідність)» (Луцьк, 2009), фіксує коло десятка варіантів цього сюжету, серед яких тільки один друкований текст із книги О. Кольберга «Dzieła wszystkie» (Wroсław; Poznań, 1964). Інші – існують на рівні записів у рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України.