Роман КРОХМАЛЬНИЙ
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка
Пурпурове сонце в синій скрині неба»: формула когерентності поетичного світу Б. І. Антонича
Резюме:
Дослідження є спробою інтерпретації образного світу Б. І. Антонича, його націленості на спорідненість та інтерференцію із близьким і далеким, видимим і невидимим, біблійним і фольклорним, із усім, що складає мистецьку світоглядну формулу когерентності. Для глибшого проникнення в сутність поетичних образів письменника враховано ймовірність існування у тексті, так званої, комплексної образної формули. Простежено, як «значущість найпростішої речі» в поетичній інтерпретації Б. І. Антонича реалізується через дендронімні символи. Для образної палітри поета також характерна активність емінентного коду. Формулу когерентності в поезії Антонича часто актуалізовано через полірецептивну сугестію.
Ключові слова: концепт, формула, когерентність, інтерференція, символ, архетип.
Анонс:
Феноменальність поетичних засад Б. І. Антонича закодована в оприявленні через художній образ споріднености із Творцем, що пульсує у міріадах взаємозв’язків та взаємовпливів усього сущого. Своє ставлення до власної творчості Б. І. Антонич висловив у поезії «Аrs poetika ІІ, ч. 1»: «Я звичайний піїта,/ кожний мене захоплює день,/ не розумію світа,/ не розумію власних пісень», «Не вмію писати віршів,/ сміюся з правил і вимог./ Для мене поетику/ укладає сам Бог». Cентенція «нерозуміння» означає, що автор покладається на творчу інтуїцію, сприймає світ радше серцем, а не розумом. Можливо, через це деякі дослідники (зокрема, М. Неврлий) побачили в поезіях Б. І. Антонича «примат образу над ідеєю, поглинання образом ідеї»; з таким поглядом не погоджуються О. Зілинський і М. Ільницький, переконуючи, що в «Антонича образ підпорядкований розвитку ідеї, його поезія глибоко концептуальна».
У багатовимірному поетичному космосі Б. І. Антонич орієнтується на чіткі координати, побудовані на архетипних засадах прадавньої міфотворчості. М. Ільницький констатує існування таких координат у поетичній світоглядній філософії письменника (у «Першій главі» «Книги Лева»), де виразно лунають біблійні мотиви: «це не поетична інтерпретація старозавітних чи євангельських сюжетів, не осанна чи самопокута, як у «Великій гармонії».
