Польові матеріали з теми «Народна демонологія Бойківщини», які пропонуємо увазі читачів, є продовженням попередньої публікації автора. У цій добірці подаємо етнографічні матеріали, які ми зафіксували упродовж 16–26 липня 2007 р. у Турківському районі Львівської області.

Матеріали зберігаються в Архіві Львівського національного університету імені Івана Франка. – Фонд 119. – Оп. 17. – Спр. 209-Е. – 30 арк.

№ 1

Росавна п’ятниця (п’ятниця перед Зеленими Святами – Н. Л.) – то свято посурканів: до обіда ми не робимо, і наші діди не робили.

Мають засідич, бо так засяде в хаті. Був дід і мав свого засідиця. Робив сіно в остервах і не давав сіна вкрасти – держав до раня, поки хазяїн не прийде. Його годували: єдна забулася і дала солене на Святий вечір, – то всьо в хаті перевертало. Вони його годували, то їхній був, то було добре для них. В прогалині коло печі, де тримали  лопати, на яких хліб саджали, він там сидів у тих лопатах.

Зносок перекидали через хату – то шось погане.

В каждого є своя підтрамниця – змія. Які корови в стайни, така й ласиця.

В лісі зустрів діда пан коло грушки і дав йому файку. Дома дідо дивиться – а то коров’ячий гівнюх. То то був чорт  лісником. Мама розказувала: дід вечером ішов, і зустрів його пан у гудзах і дав йому файку золоту. Дід приходит домів, а в роті сучок.

Як дівчина не могла заміж вийти, то той мотуз з повішеників помагав. А ховали таких (повішеників – Н. Л.) у лісі.

На могилах садили калину, явір, яблуню, грушу, бо то був знак.

Перелесниця – то жінка, що щоночі ходит до чоловіка і не дозволяє йому ся вінчати, бо може задушити. То таке, ге в сні.