Юрій ГОРБЛЯНСЬКИЙ
провідний спеціаліст Інформаційно-аналітичного і профорієнтаційного центру Львівського національного університету імені Івана Франка, вчений секретар журналу «Міфологія і фольклор»
Таємниця людяності та професіоналізму професора Івана Денисюка: До специфіки наукового мислення
Резюме:
У статті зосереджено увагу на висвітленні основних рис наукового світогляду та мислення видатного українського вченого-філолога І. Денисюка. Виокремлено наукові прерогативи та методологічні орієнтири дослідника, як-от: важливість спадкоємності поколінь у науці; необхідність засвоєння наукового досвіду представників національної та закордонних наукових традицій; проблема належної фахової підготовленості науковця і випускника вищого навчального закладу; методика «неспішного» філологічного відчитування смислів художнього тексту чи групи текстів для ґрунтовного і системного їх потрактування; особливості «спілкування» художньої літератури із народною словесністю; внутрі- та міжкультурні інтертекстуальні перегуки, відгомони, «цитати» та ін. Окремо застановлена увага на розмаїтті наукових зацікавлень і проблематики як своєрідний полігон для апробації різних, зокрема і власних, наукових ідей, на новаторських рисах мікростилю наукового мислення, а також на специфіці структурного обробітку його наукових досліджень (поетика заголовку і зачину, дотримання «законодавчих вимог» жанру, уникнення шаблонних, спрощено-трафаретних тверджень; логічна вмотивованість і послідовність дослідницької думки; резюмування результатів і накреслення нових дослідницьких перспектив).
Анонс:
«Чистим серцем пий висоти книг!»
Павло Русин із Кросна
У народі кажуть: людяності неможливо навчити чи навчитися – з нею з’являються на світ, її можна всмоктати із молоком матері…
Не маю такого наміру заперечувати, стилістично випрямляти, підчищувати, уточнювати цю думку. Стосовно ж професора І. Денисюка не треба шукати слова на позначення його сприйняття світу, свого часу і сучасників. Іван Овксентійович був шляхетно-людяним у кожному вчинку, слові, жесті, думці, поглядів. Професор заховував у собі стільки енергетики добра і випромінював, «жбурляв» на людей її з такою, сказати б, розкішною щедрістю, що навіть зараз, за його відсутності, із навалою днів і мерехтінням сотень-тисяч облич, вряди-годи відчуваєш потребу бодай згадати його сонячний погляд, щиру, позначену мудрістю, усмішку та іскрометне інтелектуалізоване слово, приправлене несподіваним жартом або ж, виловленими із життя і відточеними до рівня афоризму, анекдотом чи бувальщиною.
Дивував сам факт, що людина в поважних роках настільки щиро вміє дивуватися, настільки бурхливо здатна відреагувати на невлучний, недоладний вислів, невиважене слово, категоричну думку чи незграбний жест: він добродушно, по-батьківськи умів молодечо-максималістські й зазвичай дитинно-нерозважні пориви своїх «халамидників», «песиголовців» скеровувати у річище врівноваженості, продуманості та відповідальності, демонструючи це щомоментно безпосередньо своїми діями і науковими «несподіванками».
